Філологічний вісник

Передмова

Антоніна Віталіївна Березовенко

Пропонований збірник вміщує переважно статті, написані за матеріалами доповідей, виголошених 2009 року на конференції “Ю.В.Шевельов — філолог, мислитель, інтелігент”. Нею започатковано регулярний Університетський семінар “Видатні постаті українознавства”, присвячений дослідженню доробку визначних діячів української науки у гуманітарній сфері. Цією подією відзначається 20-річчя кафедри української мови, літератури та культури НТУУ “КПІ” — першої українознавчої кафедри у вищому негуманітарному закладі, — утвореної у переддень незалежноcті України.

Політичний дискурс у добу змін (на прикладі концептуальної метафори міжособистісних взаємин)

Галина Михайлівна Яворська — Fri, 28 Oct 2011 00:00:00 +0300

У статті розглянуто характеристики сучасного українського політичного дискурсу крізь призму метафори міжособистісних відносин. Продемонстровано процеси змін у сучасній мові політики на прикладі долі метафори «братерства», успадкованої від радянського періоду, і поступової заміни її поняттям «партнерства». Водночас радянські концептуальні схеми показують здатність до регенерації.

Роль спадщини Ю.Шевельова у вивченні українського субстандарту

Леся Олексіївна Ставицька — Fri, 28 Oct 2011 00:00:00 +0300

Вивчення мовних маргіналій, того потужного лексичного пласту, який перебуває поза межами мовного стандарту, було і залишається однією з найслабших ланок української лінгвістики. Одновимірні і гіпероцінні безапеляційні налички на кшталт суржик – знак безкультур’я і духовного виродження, жаргон – словесне сміття, яке треба викорінювати, а сленг – це щось знижене, вульгарне, що не вживається у пристойному товаристві, міцно вкорінились у метамовній свідомості українського соціуму і що найсумніше – у метамові професійних філологів.

Філологія як філософія Юрія Шевельова

Антоніна Віталіївна Березовенко — Fri, 28 Oct 2011 00:00:00 +0300

В останніх мемуарах «Я, Мене, Мені і довкруги» Ю. Шевельов говорить, що він завжди був філологом. Така самоідентифікація, що не потерпіла впродовж життя модифікацій, і є, власне кажучи, його філософією. Свій довгий вік Шевельов прожив у науці. Він справді - людина-вік. Всі шукання, сплески і відкриття лінгвістичної та філософської думки ХХ століття були контекстом і складником його творчості. На відміну від багатого на війни і революції бурхливого століття, в якому він жив, науковий шлях самого Шевельова лишався напрочуд прямим. Не застиглим, а саме прямим. Очевидно тому, що він - як і казав про себе - завжди залишався перш за все філологом. Філологія була філософією його життя.

Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі документів ҐПУ)

Юрій Іванович Шаповал — Fri, 28 Oct 2011 00:00:00 +0300

У статті розглядається суспільна діяльність Миколи Хвильового -письменника, творчість якого досліджував Ю.Шевельов, - у історико-політичному контексті. Увагу сфокусовано і на ширшій проблемі - взаємодії митця і влади тоталітарної держави. Спираючись на багатий архівний матеріал, автор представляє природу цієї взаємодії та характер її впливу на українську інтелігенцію у довоєнний період, висвітлює коріння феномену розстріляного відродження. Відповідно, своє історичне обгрунтування і пояснення дістають причини реалізації інтелектуального потенціалу учених калібру Ю.Шевельова поза межами України.

Юрій Шевельов та Дмитро Чижевський: епістолярна спадщина мислителів минулого

Ірина Вікторівна Валявко — Fri, 28 Oct 2011 00:00:00 +0300

У назві моєї статті зазначено «нотатки до біографії двох мислителів», і я хотіла би підкреслити, що все вищесказане є дійсно лише «нотатками», які не претендують на вичерпну повноту. Адже в невеликій статті не можна розглянути всі аспекти життя, діяльності та взаємовідносин цих двох видатних вчених, так само як і проаналізувати їхній внесок до розвитку україністики. Це лише одна з перших спроб звернути увагу українського читача на архівну спадщину цих мислителів, яка, сподіваюсь, матиме продовження. І останнє. Говорячи про повернення до нашої культурної ойкумени таких імен як Дмитро Чижевський та Юрій Шевельов, слід пам’ятати, що цей процес, який розпочався у 90-х роках й досі триває, проходячи певні стадії, пов'язаний, в першу чергу, зі сприйняттям та переосмисленням спадщини цих видатних вчених, отже, насамперед з умінням прочитати їхні тексти, критично оцінити і вписати в сучасну наукову структуру. Що нам і належить ще зробити.